Неперевершена Леся Українка (1871—1913) писала свій шедевр — драму-феєрію «Лісова пісня» у далеких краях, коли дуже сумувала за батьківщиною.
А надто рідним Колодяжним, де «в місячну ніч бігала самотою в ліс і там ждала, щоб мені привиділась Мавка. Зачарував мене сей образ на весь вік». Ота туга, видно, й надихнула поетесу так щемливо оповісти про те, якою трагедією обертається життя для тих, хто порожніє душею, зрікається своїх найчистіших почуттів, гасить у собі порив до творчості.
Власне, зрадивши свою лісову наречену головний герой зраджує самого себе. Бо Мавка — це душа, без якої людина перетворюється на вовкулаку.
Уривок з книги
